Одразу за дітьми дорослі несли великий, дбайливо заквічаний рушниками й
гірляндами барвінку портрет Шевченка. Несли його селянські жінки, вбрані в
традиційний український одяг: оздоблені золотом очіпки, малинові керсети,
зелені та червоні сап’янці.
Ішли урочисто й поважно. На лицях побожність і сувора святочність. Мовби
йшли вони на далеку прощу з чудотворною іконою. У їхньому вбранні, що майоріло
всіма кольорами веселки, не було, проте, нічого штучного навпаки – відчувалась
якась своя, з діда-прадіда вишукана стильність і нерозфарбована природність.
Це воскресла зненацька, не знати як і для чого, давня старовина і з дна
кованих бабучиних скринь витягла, мов посаг молодої, ті корсетки, сорочки,
спідниці. Воскресла старовина й пішла на подив вулицями. І своїм убранням, і
обличчями жінки виділялися з української колони й усієї численної демонстрації.
Але було в їхньому незвичайному чудернацькому поході щось таке, що надавало
українській колоні враження якогось глибокого потужного рушення. Ні, таки не
вмерла ця міфічна нація! Не вигадка, не фантазія, а насправді – живі, щирі,
прекрасні, своєрідні люди.
ну не знаю,тут вся инфа 50 на 50,вроде 26 и 85 везде написано,но 26 простенький,а 85 сложноватый.....ну завтра конечно увидем,что объявят,но все номера ,которые тут написаны, я перечитаю.